ГоловнаРеєстраціяВхід Газета "МІСТО" (м.Люботин) ПН, 19.02.2018, 05:33
  Щоденник Вітаю Вас Гість | RSS

 
 Головна » 2008 » Листопад » 23 » Статті Галі Койнаш "Про ГОЛОДОМОР"
Статті Галі Койнаш "Про ГОЛОДОМОР"
11:50

16.11.2007

Галя Койнаш
 
До и после

Интересно, помнит ли читатель, когда он впервые узнал, что такое Холокост.  Я помню.  От громких фраз воздержусь – я же была ребёнком.  Но я совершенно чётко помню какой-то раздел – до этого и после, а это не забудется.
Что касается Голодомора, было только после. Я просто не помню, чтобы я не знала, почему отец не может хоть крошку выбрасывать.
Двадцать лет назад я рассказала отцу подружки о Голодоморе.  Его ответ тоже запомнился на всю жизнь.  «Да, мы на Западе об этом не знаем».  Никакого прошедшего времени, никакого до и после. Не знал, и не знает. 
С другой стороны друзья в России, кому я везла «Урожай скорби» Конквеста и книги о 1937 г. были глубоко потрясены. В 1988 году они уже знали, и никогда не смогут сказать, что не знают. 
Однако прошло почти 20 дет, а сколько людей всё ещё видимо не знают.
Я не пишу эти слова, чтобы доказать, что зерно отобрали, что убивали или арестовали людей, пытавших припрятать хоть что-нибудь для своих детей.  Что окружали сёла вооружёнными отрядами.  Что голод был привязан к границам, и обрекал всех крестьян внутри этих границ на голодную смерть. И была это часть Украины  и Кубань, заселенная в основном украинцами.
Можно, безусловно, приветствовать Резолюцию ЮНЕСКО об Увековечении памяти жертв Голодомора в Украине от 1-го ноября. Скажу только, что выражение сочувствия жертвам Голодомора 1932-33 годов в Украине и голода, «который также имел место в России, Казахстане и других частях бывшего СССР» затирает фундаментальную разницу между этими трагедиями.  Пусть назовут  любую другую часть Советского Союза, где не позволяли людям спасти себя и своих детей.
Могу предоставить любые доказательства всех фактов, здесь упомянутых.  Они тщательно исследованы как украинскими, так и зарубежными историками.  Показать можно и все документы, касающиеся Голодомора, в распоряжении СБУ.
Могу всё предоставить, но если нет желания знать, то я бессильна.  С тех пор, как Малкольм Маггеридж написал о том, что он своими глазами увидел, появилось много исследований, которые чётко и недвусмысленно всё описывают.  Но всегда были и те, как Джордж Бернард Шоу, который ответил на вопрос о голоде остротой о самом лучшем обеде у тов. Сталина и лауреат Пулитцеровской премии Уолтер Дюранти, который бессовестно просто соврал.  Те, кто упорно не хочет увидеть, всегда ухитрятся «не заметить».
Что особенно огорчительно и на самом глубоком уровне для меня непостижимо, это роль, которую сейчас играет Россия.  Ведь общеизвестно, что многие государства не признают Голодомор геноцидом из боязни, что тем самым они испортят свои экономические и прочие отношения с Россией.  Те россияне, которые 20 лет назад долго не могли в себя придти, узнав о преступлении,  не реагировали каким-то болезненными образом.  Они не испытывали потребность отрицать преступление, чтобы не чувствовать себя плохо, некомфортно.  И действительно крайне странно было бы так реагировать.  В те времена все наши семьи были так или иначе жертвами режима, который всех нас считал щепками. 
Крайне тревожно, что в последнее время российские власти явно стали иначе понимать свою роль в истории СССР.  Если они хотят настоять на каких-то правах как правопреемница Союза, они вправе так делать, но не путём замалчивания или искажения исторических фактов.  
75 лет назад против Украины было совершено преступление.  Хотел ли Сталин уничтожить именно украинцев, или украинских крестьян, упорно сопротивляющихся коллективизации  трудно сказать.  Оставляем такие вопросы исследователям.  Но и здесь многое зависит от российских властей, поскольку большую часть важных архивных материалов они тоже унаследовали и пока не спешат рассекречивать. 
О закрытых границах, об отобранном зерне и о миллионах жертв надо уже сейчас говорить.
Преступление совершается против каждого человека, когда мы отводим глаза.  Причины - политические, геополитические, экономические -  могут быть разными, предательство – одно.
Мы рады, что Генеральная конференция призвала страны-члены ЮНЕСКО «распространять информацию о Голодоморе путем ее включения в просветительские и научно-исследовательские программы с целью усвоения будущими поколениями уроков этой трагической страницы истории».  
Столько лет ведь удобнее было не знать, не раздражать Советский режим, который по понятным причинам предпочитал о своих злодеяниях молчать.
Ни Россия, ни мировое сообщество, и не мы с Вами, никакого права не имеем не знать.
 
 
26.02.2008

Галя Койнаш
 
Не (тільки) наша справа
 
«Смерть кожної людини зменшує й мене, бо я єдиний з усім людством. Тож не питай, по кому б’є дзвін. Він – по тобі”
Джон Донн
 
Надто легко змусити людей мовчати. Нам про це незмінно нагадувала радянська влада. Мільйони назавжди замовкли. Інші зрозуміли, що мовчати треба, аби вижити. Лідери західних країн здебільшого воліли помовчувати. Завжди можна було приводи видумувати, були й інтереси, які обов’язково стояли на першому місці.  Були й ті, хто не мовчав – їм глибокий уклін.
Тут мова піде про Голодомор 1932-1933 років. Прикладів геноциду в нашому світі багато.  Об’єднує їх одна до болю знайома складова:  світ мовчав.
А нам що до того?
 Святий Августин десь писав, що допоки його не запитують, що таке час, він знає. Можливо, ситуація тут аналогічна. Адже саме запитання, а нам що до того, применшує нашу людяність. Тому тут зосереджуюся на тому, чому треба знати, й на деяких твердженнях, побудованих на бінарній та вельми сумнівній логіці.
«Я українка і тому ….»
Серед людей, які закликають визнати Голодомор 1932-1933 років геноцидом, є люди різних національностей, але українці безумовно становлять більшість. Стало модним говорити про пам'ять кожної національної групи, і Голодомор залишається  незагоєною раною саме для українців. Чи це ставить під питання його реальність?  Не ставить. Злочин не заперечується. Був хліб, а його відібрали. А тих запасів, що вивозилося в 1932 році, вистачило би, щоб жодної смерті від голоду не було*
Багато людей визнають злочинність дій, але стверджують, що вони не були спрямовані проти будь-якої групи.  Архівні матеріали доводять протилежне. Переписка Сталіна з Кагановичем показує, що Сталін вважав Україну потенційною загрозою цілісності Радянського Союзу. Знищення українського села збіглося з кампанією проти українізації.  Незаперечний довід правдивої спрямованості знаходимо в таємній постанові, яку Сталін і Молотов підписали 14 грудня 1932 року. Вина за всі труднощі покладається на українізацію, яка «проводилася механічно … без ретельного підбору більшовицьких українських кадрів, що полегшало буржуазно-націоналістичним елементам, петлюрівцям та іншим.»**
Вкрай важливо відзначити, що постраждала не тільки Україна, а також Кубань і інші райони РСФСР, де українці становили значну частину населення. На Кубані, так само як і в Україні, морили голодом, проводили кампанію проти українізації, й нікого не випускали за межі території.
«Переписування історії»
Російська влада, і слідом за нею цілий легіон запопадливих журналістів, звинувачують Україну в перекручуванні історичних фактів в своїх політичних цілях.  Без сумніву, за Президента В.Ющенка активно докладаються зусилля, спрямовані на міжнародне визнання Голодомору геноцидом. Чи переслідують певні політичні діячі свої цілі, невідомо, та в даному контексті це не має значення.  Адже є архівні документи, які не перекручують, а навпаки підтверджують спогади свідків і дослідження істориків. Завдяки архівним документам, оприлюдненим після розпаду РССР, багато істориків, які раніше ставилися с сумнівом до визначення Голодомору актом геноциду, тепер переглянули свою позицію. На підставі цих документів, зокрема, Ніколас Верт  (Nicolas Werth) вважає «виправданим визначити дії, які проводив сталінський режим проти українського селянства, геноцидом ***, й збирається переписати свій розділ про Великий Голод в «Чорній книжці комунізму».
Всі вищевказані матеріали стали загальнодоступними завдяки зусиллям СБУ (Службі Безпеки України). Втім багато інформації залишається в розпорядженні Російської Федеральної служби безпеки (ФСБ).  В нашому зверненні до Міністерства закордонних справ РФ щодо Голодомору 1932-1933 рр. (http://maidanua.org/static/viol/1195265429.html ) ми як раз просимо забезпечити доступ до всіх архівних матеріалів. Ми всі зацікавлені в повній правді щодо Голодомору. Переписувати ніхто не збирається, прагнемо просто знати.
В пошуках прихованих націоналістів і будь-якого підступу
З нашим зверненням ми намагаємося об’єднати людей з усіх країн в пошуках правди щодо злочину, скоєного не тільки проти української нації, але проти людства. Звучить можливо зарозуміло, але очікування були мимохіть скромніші. Скільки разів ми раніше наштовхувалися на збентежені спроби відвертати очі, чи на відверті або негласні реакції на кшталт «не наша справа!» й «нам краще без ускладнень з вашою сусідкою».
Під нашим зверненням вже підписалось багато людей.  Це безумовно радує, а водночас спонукає йти далі. Далі та ширше. Ми глибоко переконані, що визнання Голодомору геноцидом стосується не тільки України. Залишаємося реалістами й усвідомлюємо, що навіть готовність називати своїми іменами подібні злочини в минулому та вшановувати їх жертви, не спроможна гарантувати, що таких більш не повториться.  Жахливі події в Руанді та Дарфурі нагадують, що все значно складніше. Тим не менш – не мовчати, це вже дуже багато значить.
Ми особливо раділи підписам росіян і були вдячні за надану нам можливість розміщувати свої матеріали на російських сайтах (http://hro1.org/node/352, http://hro1.org/node/415 та ін.).  Але одне залишається незрозумілим.  Чому все ж таки немає більше російської підтримки?  В дискусіях щодо того, ми стикалися зі своєрідними реакціями. Одні уважно вивчили кожне речення і нічого конкретного не змогли знайти, тим не менш «відчували» якісь націоналістичний дух.  Довести, що чогось, чого немає, дійсно немає, не легше, ніж задачу сформулювати словами, а я – пас.
Нас завалили лавиною історичних фактів, націлених на те, щоб довести, що росіяни теж страждали. А хто це заперечує? Однак 75 років тому скоєно злочин, жертвами якого стали українці та мешканці України.
Іноді чуємо якісь перекручені та дивні аргументи. Якщо українці були жертвами, то ми жертвами не були, тому й вони не були. Або ще примітивніше: якщо українці – жертви, то ми монстри, а з тим ми не можемо жити. Висновки напрошуються.
Жертвами були ми всі потворного режиму. Зрозуміти, як це могло статися, нікому не легко, але без того ми не звільнимося. Повторюючи брехню тих часів, зокрема щодо Голодомору, ми не тільки зрадимо жертви геноциду, але й самі залишаємося жертвами нашого минулого.
Не змагаємось
  На превеликий жаль, питання про визнання Голодомору геноцидом викликає болісну реакції не тільки у деяких росіян. Важко такі слова навіть писати, але є люди, які вважають, що добиваючись визнання Голодомору, українці якось применшують значення Голокосту.  Слів, правда, немає, й навіть припущення, що хто-небудь міг би ставити під сумнів унікальність і жах Шоа викликає тільки здивування.
Порівняння, чи не дай Боже, «суперництво» щодо кількості жертв, масштабу, або будь-якої іншої шкали просто неприпустимо.
Тим не менш, усі злочини, всі факти геноциду повинні бути визнані світовим співтовариством. Будь-які спроби лукавити, вдаватися до спотворення фактів, ніби треба не «роздратувати» якусь іншу сторону, паплюжить пам’ять усіх жертв.
  Як не мене, будь-які суперечки щодо цифр, зокрема, палкі дискусії, які точаться  навколо питання, скільки було жертв Голодомору, є недоречними й ризикують затушувати головне. Треба безумовно знати, скільки, але злочин від того не зміниться.
  Давайте залишимо всілякі «найбільше», «найчисельніше», будь-які «більш» чи «менш» в щоденному житті, а не ображати жертви злочинів проти людства. Людське страждання не підлягає порівнянню.
 Усі факти геноциду – це злочин проти нас. 
Звернення можна прочитати тут:  http://maidanua.org/static/viol/1195265429.html 
Ви можете поставити свій підпис за той адресою, або написати до нас за адресою memorywithoutbarriers@gmail.com
*  Roman Serbyn, “The Ukrainian Famine of 1932-1933 and the UN Convention on Genocide” http://www.khpg.org.ua/en/index.php?id=1204069771
**   Постановление 14 декабря 1932 г. ЦК ВКП(б) и СНК СССР «О хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и в Западной области»  http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/Fam-Pyrig-1932.php#nom-121
***  La grande famine ukrainianne de 1932-1933” in La terreur et le désarroi. Staline et son système. Paris 2007.
Переглядів: 602 | Додав: misto-lubotin | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
 
 
Форма входу

Календар
«  Листопад 2008  »
ПНВТСРЧТПТСБНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Міні-чат
200

Пошук

Друзі сайту

Статистика
 

Copyright MyCorp © 2018
Сайт управляється системою uCoz